..
аквареллю я почав займатись в останні
десять років і то з перервами, так як
займався макетуванням серйозних
альбомів, вже після того, як пішов з
видавництва на вільний хліб.
До акварелі привертає прозорість кольору, адже колір і є все різноманіття мерехтливого світла, сонячними зайчиками, відблисками, прорізами між деревами, контрастом світла, тіні. Це можливість передати будь-який стан відносно швидко, доступними матеріалами, а значить на одному диханні (зберігаючи енергетику зображеного та енергетику автора). Папір змушує працювати безпомилково, одразу, опрацьовуючи деталі, бачити та тримати колорит в цілому. Я думаю в цьому і є кайф, коли ти не маєш можливості сховатися за голою технікою, фактурою, ефектною плямою. Як на мене, акварель це чесна техніка, котра не терпить показухи та обману, тут не ошукаєш ні глядача, ні себе самого. Але водночас і складна, поки зробиш, закінчиш, відчуття ніби ліс валив цілий день, руки від напруги зводить, десь як у хірурга після операції .
Працюю швидко, але не поспішаючи, поспішати, як кажуть, потрібно повільно, і тільки за настроєм, коли чітко знаєш, що будеш робити від початку до кінця, коли подумки пропрацював кожен “шматочок” роботи. Але ось тут парадокс: іноді, так бачиш все в найдрібніших деталях, що пропадає будь-яке бажання починати, адже в думках робота вже закінчена.
... в ранньому дитинстві, лежачи в траві, яка мені здавалася тоді мало не лісом, зі своїм внутрішнім світом, з стежками, метеликами, кониками, які мені здавалися тоді величезними, думав я; от би зуміти відобразити все це на папері, але потім все це якось покотилося само собою, художня школа, потім інститут і т.д.
Улюблені матеріали. Акварель «Ленінград», папір акварельний бажано не товстий, так як люблю, щоб роботу було видно на просвіт. Не обов'язково італійська, англійська і т.д., головне щоб не вбирала в себе фарбу та не тьмяніла. Люблю, щоб у роботі було якомога більше деталей, інформації ... Правда іноді це шкодить, занадто захоплююсь, а треба змусити себе вчасно зупинитися. Згодом дійшов до того, що чим більше білого залишається в роботі, тим краще (адже краще не договорити, але як втриматись?). Буває починаєш роботу з будь-якого не великого елементу, вливаєш колір в колір, і на білому аркуші цей елемент, як розсипаний дорогоцінний камінчик, сам просто балдію від такої краси. Ну і залиш так, але ні, думаю ну ще трішки і все, ще трішки ... Довго думав чому не можу вирватися з цього замкнутого кола, а потім раптом зрозумів - від бажання поділитися, від бажання донести будь-яку найменшу частинку навколишнього на споглядання якого у більшості катастрофічно немає часу. Тому завдання художника знайти ще не зворушені, красиві куточки нашої душі. Адже тільки широко відкритим на зустріч всім і всьому поглядом, перш за все добрим поглядом, можна достукатись до душі. Люди дуже чуйно відчувають справжнє та фальшиве. Вища ступінь оцінки особисто у мене, це коли я бачу щось, що мене вразило, зачепило якісь струни - не техніка, не ім'я, чи ефектна подача, а коли дивишся широко відкривши від захвату очі - це не викликає запитань!!! Наче доторкнувся до джерела і таке тепло огортає, ніби й ти якось причетний до того, що побачив. І тепер розумієш ось як треба! А секрет простий: кожна людина це космос, планета ні на кого не схожа, і тільки цим цікава всім. Треба бути простим, любити всіх і все, що нас оточує щодня, щохвилини та ділитися цим з усіма. Художник щасливий тим, що може поділитись цим щастям з усіма хто піде на зустріч.
Улюблена музика - прогресивний рок з 70-х, коли будь-яка група мала свій неповторний почерк, стиль, ауру. Це просто справжнє невичерпне джерело ідей. Групи відкриваю та відкрив завдяки Інтернету, тому що працювати без музики просто не можу. Навмисно не називаю групи, так як це займе не одну сторінку, їх не злічити, як не злічити хороших акварелістів.
Читати люблю, хоча часу не вистачає, спогади художників, щоб зрозуміти їх творчу кухню.
Проектів накопичилося цілий вагон, дуже хочу показати Львів у всій красі, місто котре обожнюю — це мій Львів.
Олег КОЗАК (фрагменти інтерв'ю, для сайту акварелістів ...)
До акварелі привертає прозорість кольору, адже колір і є все різноманіття мерехтливого світла, сонячними зайчиками, відблисками, прорізами між деревами, контрастом світла, тіні. Це можливість передати будь-який стан відносно швидко, доступними матеріалами, а значить на одному диханні (зберігаючи енергетику зображеного та енергетику автора). Папір змушує працювати безпомилково, одразу, опрацьовуючи деталі, бачити та тримати колорит в цілому. Я думаю в цьому і є кайф, коли ти не маєш можливості сховатися за голою технікою, фактурою, ефектною плямою. Як на мене, акварель це чесна техніка, котра не терпить показухи та обману, тут не ошукаєш ні глядача, ні себе самого. Але водночас і складна, поки зробиш, закінчиш, відчуття ніби ліс валив цілий день, руки від напруги зводить, десь як у хірурга після операції .
Працюю швидко, але не поспішаючи, поспішати, як кажуть, потрібно повільно, і тільки за настроєм, коли чітко знаєш, що будеш робити від початку до кінця, коли подумки пропрацював кожен “шматочок” роботи. Але ось тут парадокс: іноді, так бачиш все в найдрібніших деталях, що пропадає будь-яке бажання починати, адже в думках робота вже закінчена.
... в ранньому дитинстві, лежачи в траві, яка мені здавалася тоді мало не лісом, зі своїм внутрішнім світом, з стежками, метеликами, кониками, які мені здавалися тоді величезними, думав я; от би зуміти відобразити все це на папері, але потім все це якось покотилося само собою, художня школа, потім інститут і т.д.
Улюблені матеріали. Акварель «Ленінград», папір акварельний бажано не товстий, так як люблю, щоб роботу було видно на просвіт. Не обов'язково італійська, англійська і т.д., головне щоб не вбирала в себе фарбу та не тьмяніла. Люблю, щоб у роботі було якомога більше деталей, інформації ... Правда іноді це шкодить, занадто захоплююсь, а треба змусити себе вчасно зупинитися. Згодом дійшов до того, що чим більше білого залишається в роботі, тим краще (адже краще не договорити, але як втриматись?). Буває починаєш роботу з будь-якого не великого елементу, вливаєш колір в колір, і на білому аркуші цей елемент, як розсипаний дорогоцінний камінчик, сам просто балдію від такої краси. Ну і залиш так, але ні, думаю ну ще трішки і все, ще трішки ... Довго думав чому не можу вирватися з цього замкнутого кола, а потім раптом зрозумів - від бажання поділитися, від бажання донести будь-яку найменшу частинку навколишнього на споглядання якого у більшості катастрофічно немає часу. Тому завдання художника знайти ще не зворушені, красиві куточки нашої душі. Адже тільки широко відкритим на зустріч всім і всьому поглядом, перш за все добрим поглядом, можна достукатись до душі. Люди дуже чуйно відчувають справжнє та фальшиве. Вища ступінь оцінки особисто у мене, це коли я бачу щось, що мене вразило, зачепило якісь струни - не техніка, не ім'я, чи ефектна подача, а коли дивишся широко відкривши від захвату очі - це не викликає запитань!!! Наче доторкнувся до джерела і таке тепло огортає, ніби й ти якось причетний до того, що побачив. І тепер розумієш ось як треба! А секрет простий: кожна людина це космос, планета ні на кого не схожа, і тільки цим цікава всім. Треба бути простим, любити всіх і все, що нас оточує щодня, щохвилини та ділитися цим з усіма. Художник щасливий тим, що може поділитись цим щастям з усіма хто піде на зустріч.
Улюблена музика - прогресивний рок з 70-х, коли будь-яка група мала свій неповторний почерк, стиль, ауру. Це просто справжнє невичерпне джерело ідей. Групи відкриваю та відкрив завдяки Інтернету, тому що працювати без музики просто не можу. Навмисно не називаю групи, так як це займе не одну сторінку, їх не злічити, як не злічити хороших акварелістів.
Читати люблю, хоча часу не вистачає, спогади художників, щоб зрозуміти їх творчу кухню.
Проектів накопичилося цілий вагон, дуже хочу показати Львів у всій красі, місто котре обожнюю — це мій Львів.
Олег КОЗАК (фрагменти інтерв'ю, для сайту акварелістів ...)
